Інформаційне забезпечення моніторингу водно-болотних угідь Біосферного резервату «РОЗТОЧЧЯ»
1Мокрий В.І., 2Біляк М.В., 2М’якуш І.І., 3Гончарук В.Є.
1Інститут телекомунікацій та глобального інформаційного простору
НАН України, м. Київ,
2Яворівський національний природний парк, смт. Івано-Франкове,
3Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів
mokriy@ukr.net, yavorivskiynpp@gmail.com, vegoncharuk@mail.ru
Моніторинг унікальних екосистем “Розточчя” має стратегічне значення для прогнозування наслідків природно-техногенних впливів на ландшафти, біорізноманіття і стабільність мікроклімату не лише для України й Польщі, а й для всієї Центральної Європи. Актуальність досліджень визначається принципово новими вимогами до оперативності, вірогідності і повноти інформації, потрібної для збалансованого екологічно безпечного управління екосистемами “Розточчя”. Для прийняття оптимальних управлінських рішень ефективне використання геоінформаційних систем (ГІС), які дають змогу комплексної інтерпретації накопиченої інформації моніторингових даних, оперативного її поновлення та аналізу.
Згідно Закону України «Про загальнодержавну Програму формування національної екологічної мережі України на 2002-2015», передбачається інтеграція національної екологічної мережі з екологічними мережами сусідніх країн [1]. Екологічна мережа — це єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що потребують особливої охорони, а також території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території. До складу екомережі можуть бути включені не тільки території із збереженими природними умовами, але і деградовані ландшафти, які доцільно відновлювати шляхом невиснажливого використання та максимально наближеного до природи ресурсокористування.
“Розточчя”, як транскордонна природна фізико-географічна формація, є визначальним об’єктом в інтеграції національної екомережі до Всеєвропейської, через створення міждержавних природоохоронних територій. На основі природоохоронних територій Польщі та України створено Біосферний резерват (БР) «Розточчя» (рис.1), площею понад 74 тис.га, як українську складову транскордонного українсько-польського біосферного резервату в регіоні “Розточчя” [2].
Рис. 1. Просторова структура та схема зонування Біосферного резервату «Розточчя»
До структури БР входить п’ять об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ): Природний заповідник (ПЗ) «Розточчя» (2084.5 га), Яворівський НПП (7078.6 га), Регіональний ландшафтний парк "Равське Розточчя" (19103 га), орнітологічний заказник “Янівські чаплі” (16 га), заповідне урочище “Немирів” (276 га). БР “Розточчя” є природним ядром національної екомережі в межах Галицько-Слободжанського (лісостепового) і Дністровського екокоридорів.
Відповідно до Севільської стратегії, завданням БР «Розточчя» є збереження біологічного різноманіття, природних ресурсів і їх стале використання. Збереження видового різноманіття забезпечується дотриманням режиму заповідності на території природного ядра (3314,6 га), яке складається з території ПЗ «Розточчя» (2084 га), заповідних зон Яворівського НПП (661,6 га) та РЛП «Равське Розточчя» (293 га), заповідного урочища “Немирів” (276 га), що разом становить 4,5% від території біосферного резервату і є достатнім для забезпечення вимог МАБ ЮНЕСКО.
Забезпечення сталого розвитку регіону “Розточчя” передбачає підтримку екологічно чистого агровиробництва, невиснажливе та максимально наближене до природи ресурсокористування, відродження традиційних ремесел і народних промислів, розвиток зеленого туризму, збереження історико-культурної спадщини, проведення еколого-освітньої діяльності. Екосистеми “Розточчя” зазнали суттєвих антропогенних трансформацій – кар’єри і відвали гірничовидобування, гідротехнічні споруди і водойми, розвиток ставкових господарств, скорочення лісопокритих площ, меліорація заболочених угідь, зміни русел річок тощо. Природно-техногенні екосистеми різного рівня трансформаціїзаймають близько 60% території біосферного резервату, на орні землі припадає понад 27%, під забудовою майже 4%. На території БР «Розточчя» збережено традиційне природокористування, створено сприятливі умови для розвитку рекреаційно-господарського сектору на основі санаторно-курортних комплексів, історико-культурних пам’яток, та оптимально-рекреаційного лісівництва.
“Розточчя” – одне з найцікавіших фізико-географічних районів Східної Європи, це порівняно вузьке горбогірне пасмо (ширина 12—32 км, довжина близько 180 км) на заході України та в південно-східній Польщі [3]. Розточчя поділяється на три частини: Західне, Центральне (розташовані в межах Польщі) та Східне (Українське “Розточчя”). В межах України “Розточчя” підноситься (100 - 150 м) над прилеглими рівнинами - Надсянською низовиною (на південному заході) і Надбужанською котловиною (на північному сході). На півночі території Польщі воно з'єднується з Холмською і Люблінською височинами.
Через південно-східне “Розточчя” проходить Головний європейський вододіл між Чорним і Балтійським морями. Води з південнно-західних схилів “Розточчя” спливають до р. Сян притоками– річками Шкло, Вишня, Любачівка і Танва; з північного сходу — до річок Вепр і Західний Буг річками Полтва, Рата, Солокія і Гучва; на півдні р. Верещиця пливе до р. Дністер. “Розточчя” має краєвид мальовничого ерозійного низькогір'я. Долини річок широкі, переважно заболочені, де створено комплекси ставів.
Географічне положення, ґрунтово-кліматичні умови, висотний розподіл території сприяли формуванню багатого та різноманітного рослинного покриву, для якого характерні такі типи – лісовий, лучний, степовий, болотний та водний. На “Розточчі” охороняються типові для регіону але рідкісні для України соснові субучини, сосново-букові судіброви з дуба скельного, а також острівні місцезростання ялиці білої, смереки європейської рослинність степових ділянок та торфовищ, а також лучно-болотна рослинність заплави р. Верещиця, з великою кількістю рідкісних і зникаючих видів рослин (32 види занесені в Червону книгу). Лучна рослинність представлена заплавними та торф’янистими луками. Степова рослинність займає незначні площі, що зумовлено великою розораністю території. Це здебільшого лучні злаково-різнотравні степи. Болотна рослинність представлена переважно евтрофними, рідше мезо- та оліготрофними ценозами. На рівнині поширені заплавні болота. Найбільшим фітоценотичним різноманіттям відзначається повітряно-водна рослинність, водна рослинність займає порівняно менші площі.
Високе біорізноманіття водно-болотних угідь [4], наукова та рекреаційно-туристична цінність території “Розточчя”, обумовлюють ідентифікацію екологічно-ємнісних інформаційно-індикаційних параметрів стану екосистем для оптимізації методів та засобів їх охорони, збереження та збалансованого використання. З огляду на це, доцільний уніфікований підхід до формування бази даних водно-болотних угідь на основі синтезу еколого-картографічних моделей цих елементів екомережі, з описом їх динаміки на мікро- і макрорівнях.
Гідрологічна мережа “Розточчя” характеризується відносно високою щільністю річкової сітки рівнинних річок та меліоративних каналів,незначною кількістю озер та великою кількістю штучних водойм різного функціонального призначення, малими площами боліт. До непроточних водойм відносяться оліго-мезотрофні водойми, природні евтрофні озера, природні дистрофні озера та стави [4]. Ценози найбільших за об’ємом природних евтрофних озер поширені в не пересихаючих водоймах з повільною або відсутньою течією – у каналах, ставах, колишніх кар’єрах, озерах, старицях,приурочені до мулистих, а також піщаних чи торф’янистих донних відкладів, багатих на поживні речовини, з потужним шаром сапропелю. Проточні водойми представлені ділянками водотоків з природною або напівприродною динамікою (малі, середні та головні русла річок), струмки, канали, постійні та тимчасові водойми з проточною водою. де немає ознак значного погіршення якості води. Мулисті береги річок з рослинністю на порушених не задернованих ділянках з перемінним режимом зволоження трапляються спорадично, в межах невеликих ділянок замулених берегів проточних водойм або стариць, ставів, каналів, ровів, на пасовищах. Екологічна безпека водойм забезпечується стабільністю гідрологічного режиму, оптимальністю рибогосподарського використання, регулюванням рекреації, запобіганню забруднень та евтрофікації.
Важливим елементом водно-болотних угідь є напівприродні високотравні вологі луки [4]. До їх складу входять спорадично поширені угруповання сирих і вологих молінієвих лук антропогенного походження на вапнякових, торф’яних або глинисто-мулистих ґрунтах, властиві для ділянок з підпором ґрунтових вод. Фітоценози формуються переважно на заростаючих девастованих ділянках торфокар’єрів. Займають незначні площі, переважно в межах високих заплав і підсушених торфовищ. Характерні для територій осушених евтрофних боліт за умоводноразового сінокошення та помірного випасу. Гідрофільні прибережні зарості високотравних угруповань формуються неширокими смугами поблизу русел річок, каналів, розвиваються на незначних площах, при відсутності сінокошення. Заплавні луки сформувались у режимі активного сінокошення, приурочені до понижень рельєфу в межах низьких заплав, меліоративних каналів, які займаючи значні площі належать до поширених фітоценозів регіону.
Незважаючи на значний антропогенний вплив, тут збереглося такі цінні елементи водно-болотних угідь як верхові болота, трясовини, западини на торф’яних субстратах, низинні болота, заболочені та заплавні ліси, що належать до комунікаційних складових регіональної екомережі “Розточчя”. Формування екомережі доцільне на основі басейнового підходу. Річковий басейн, як єдина природно-територіальна одиниця, має чітко визначені границі, фіксований комплекс геоморфологічних, ґрунтових і кліматичних умов, сформований ландшафт, що дозволяє обґрунтувати структуру і співвідношення елементів екомережі та їх раціональне просторове розміщення [5]. До біотичних об’єктів функціональних складових екомережі відносяться лісові екосистеми, угруповання водно-болотних угідь, реліктові, ендемічні та рідкісні ценози. Гідромережа річок і меліоративних каналів, в комплексі із прибережними захисними смугами та водоохоронними зонами біля водойм, забезпечує міжоб’єктові зв’язки, виконуючи роль екологічних коридорів. Озерні екосистеми, заплави річок, торфовища, стариці, є функціональними складовими локальних природних ядер та екокоридорів вищого рангу. До ренатуралізаційнихтериторій водно-болотних угідь доцільне віднесення осушених болотних масивів, евтрофованих заплавних водойм, гідромеліоративних систем, а також унікального природно-техногенного комплексу водойм Яворівського гірничо-промислового району. Активізація ренатуралізаційних процесів забезпечить потенційні можливості екосистем оздоровлення ландшафту та відновлення біорізноманіття, що сприятиме створенню екокоридорів для інтеграції національної екомережі до Всеєвропейської екомережі через створення міждержавних природоохоронних територій на “Розточчі”.
Специфіка збереження і збалансованого використання водно-болотних екосистем “Розточчя”, цінних для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини, диктує доцільність синтезу проблемно-орієнтованих геоінформаційних моделей конкретних екосистемних явищ, в якості складових єдиної ГІС та бази даних Державного кадастру природно-заповідного фонду України [6]. Функціонування зазначеної ГІС передбачає взаємний обмін інформацією між базами даних Державного земельного кадастру та Державного кадастру природно-заповідного фонду України, ведення їх на єдині програмній базі, існування єдиної картографічної основи, єдині підходи до оцифрування та введення інформації, отриманої на основі комплексного моніторингу.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки (терміни і визначення) : Закон України від 21 верес. 2000 р. № 1989-III [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua
2. Біосферний резерват «Розточчя»: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.loda.gov.ua
3. Природа Львівської області / [під ред. К. І. Геренчука]. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1972. – 151 с.
4. Рідкісні оселища (NATURA-2000)верхів’я басейну ріки Західний Буг у контексті створення екологічної мережі Львівщини : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gcs.org.ua/habitats/literatura
5. Шеляг-Сосонко Ю. Р., Гродзинский М. Д., Романенко В. Д. Концепция, методы и критерии создания экосети Украины. – К.: Фитосоциоцентр, 2004. – 143 с.
6. Презентація єдиної геоінформаційної системи та бази даних Державного кадастру природно-заповідного фонду України : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/index.php/press-center/news
